?

Log in

No account? Create an account
Альбіна
Томас Манн «Сповідь афериста Фелікса Круля» 
12-е-січень-2012 11:38 am
artarea
Щоденник красунчика-афериста

Томас Манн
«Сповідь афериста Фелікса Круля»
З німецької переклав Роман Осадчук
Київ: «Видавництво Жупанського», 2011


mann 001



Цьогоріч видавництво Жупанського видало у своїй серії «Лауреати Нобелівської премії» останній роман Томаса Манна «Сповідь афериста Фелікса Круля». Його переклав Роман Осадчук — лауреат премії Сковороди, автор перекладу «Зачарованої гори», яка вийшла два роки тому у видавництві «Юніверс». Обидва згадані тут романи публікувалися українською вперше. Доти існували українські переклади лише двох Маннових книг, «Будденброків» і «Доктора Фаустуса». На превеликий жаль, ми дуже поволі освоюємо класику, і мені часто доводиться дивитись із заздрістю на колонки, присвячені перекладам світових новинок на російську мову.

Але повернімось до Томаса Манна і його останнього роману. «Сповідь Фелікса Круля» доволі добре звучить українською мовою. Не зважаючи на дрібні редакторські недогляди, можна сказати, що в тексті майже немає моментів, що ріжуть вухо, і він читається легко, на одному подисі.

У романі йдеться про хлопчика, який мало-помалу росте і перетворюється на злочинця. Але, як завжди буває у Томаса Манна, цей текст повний суперечностей і парадоксів. По-перше, ми проймаємося симпатією до головного героя, бо оповідь ведеться від його імені. По-друге, текст писано як правдиву і водночас грайливу сповідь, дуже добре вихованого, красового і обдарованого молодика. Фелікс Круль і чудовий актор, який вміє симулювати хвороби, і художник та каліграф, якому легко вдається підробляти підписи, і знавець іноземних мов, і невтомний коханець, якого прагнуть майже усі жінки і чоловіки.

Від Феліксового нарцисичного самозамилування віє гомоеротизмом, який не раз закидали Томасу Манну, але така самозакоханість персонажа не позбавлена магнетичної притягальності. Це вже не маленький Тадзьо зі «Смерті в Венеції», не юний Пшибислав Гіппе, у якого потай закохується головний герой «Зачарованої гори» — перед нами значно дозріліший і кмітливіший білявий юнак із засмаглою шкірою, свідомий того, як його зовнішність діє на людей.

Він показує читачам заборонене — як прекрасне: «велику радість» уперше вкрадених цукерок; щастя від прогуляних уроків, коли йому вдавалося обдурити лікаря чи підробити записку від батьків; кохання з удвічі старшою покоївкою; крадіжка коштовностей на кордоні з Францією і ніч кохання із їхньою колишньою власницею. Від дрібничок Фелікс переходить до поважніших злочинів. Він відчуває, що йому можна так чинити, бо він особливий. І хоч ми і дізнаємося, що аферист буде покараний, усе ж він стає зрозумілий і близький, бо ж кожен з нас, мабуть, міг би вкрасти цукерку або відчути насолоду від перевдягання.

Манн не дає нам відчути межі, за якою янгелоликий юнак стає чортеням. Фелікс вдає із себе маркіза і їде в навколосвітню подорож начебто на прохання друга. Насправді ж ми розуміємо, що йому просто подобається перевтілюватись, як у дитинсті, вдягаючи маскарадний костюм, чи тоді, коли він удавав на військовому медогляді епілептичний припадок.

Виглядає так, що письменник і сам не знав, що йому робити із красунчиком Феліксом. Бо хоч у Манна й був уже готовий сюжет, він залишає роман незавершеним. Може, тому, щоби не дати цьому бісовому янгелоподібному хлопчику зістарітись...
Журнал "ШО" № 1-2 (75-76) Січень-лютий 2012
This page was loaded лютий 20-е 2019, 5:09 pm GMT.